Повернутися до звичайного режиму

Кого вважати працьовитим?

Працьовитість - поняття, здавалося б, що не бідує на коментарі. У ньому очевидність тієї простої істини, що любов до праці - одна з найважливіших моральних характеристик зростаючої особистості. Не випадково, називаючи людини працьовитим, ми тим самим хвалимо його, виражаємо йому своє схвалення. І все-таки потрібно обов'язкове доповнення й уточнення. Чи можна вважати заслугою дитини його бажання й готовність займатися тим, що він любить, що йому цікаво? Адже працьовитість висуває вимоги не стільки до сфери людських інтересів, скільки до почуття боргу. Працьовита дитина здатна виконати роботу, що вимагає зусилля, подолання. Він спокійно, навіть із певним задоволенням може робити й неприємну для себе, але потрібну, корисну для інших справу. При цьому мова йде не про ситуативні, разові прояви, а про звичку позитивно ставитися до різних видів праці, незалежно від змісту пропонованої роботи й умов її організації. Важливий показник розвиненості в зростаючої особистості цієї звички - готовність добровільно, по власному спонуканню братися до роботи.
Працьовитість характеризується такими найважливішими ознаками будь-якої успішної діяльності, як, по-перше, знання, уміння й навички, необхідні для її виконання й, по-друге, належне до неї відношення, сама готовність діяти. Не може вважатися працьовитою дитина, що береться за те, що робити не вміє. Її активність, енергія, навіть наполегливість - ще не працьовитість. Буває інакше: дитина розвинена, умна, кмітлива, але не поспішає включатися в роботу, «задіяти» свою вмілість. І в цьому випадку ми маємо справу із умілим споглядальником, а не із творцем.
Є ще цілий ряд важливих ознак працьовитості - обсяг виконаної роботи і її тривалість, правильність, акуратність і новизна виконання завдання. Чим працьовитіше дитина, тим більше роботи він бере на себе, тим більші копіткість, кмітливість і винахідливість проявляє, тим спокійніше мобілізується на подолання труднощів, зосередженіше діє, критичніше оцінює зроблене, тим менше залежить від допомоги й оцінок дорослого.
У праці можна спостерігати стійкі прояви людини не тільки як працюючого індивіда, але й члена колективу - сімейного, учнівського. Якщо дитина відрізняє позиції колективізму, то він може взяти на себе частину спільної справи; готовий добровільно допомагати; не робить спроб установити свою «диктатуру» і разом з тим має власну точку зору; уміє радуватися успіхам інших, навіть якщо не виходить у самого.
Тому що працьовитість визначає міру морального достоїнства зростаючої людини, важливий не тільки прямий, безпосередній, матеріальний результат роботи (виготовлена власними руками виріб, якісно виконане домашнє завдання), але й схований від погляду, непрямий, «непрямий» (а може бути саме основний, найголовніший!) результат - просування дитини щодо своїх попередніх показників, тобто мова йде про роботу людини над самим собою. Нехай вона поки елементарна, просування малопомітні, але вони дуже значимі: у цій роботі відбиваються зусилля зростаючої особистості по творенню себе. Тому не варто порівнювати успіхи й невдачі однієї дитини з успіхами й невдачами іншого.
Порівнювати потрібно яким учень був позавчора, учора з тим яким він став сьогодні й «спрогнозувати» яким він може стати завтра!

Любов до праці - краща спадщина, що можуть залишити дорослі дітям!

К.Д.Ушинський

Кiлькiсть переглядiв: 51

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.